Cправа №. 741/1135/16 (Case No. 741/1135/16)

While intoxicated, the defendant attempted to rape the victim and intentionally inflicted moderately severe physical injuries on her. The court of the first instance imposed a sentence of three years and six months of imprisonment for attempted rape (Part 3 of Article 15, Part 1 of Article 152 of the Criminal Code of Ukraine) and inflicting moderate bodily harm (Part 1 of Article 122 of the Criminal Code). However, the appellate court reversed the conviction for attempted rape and imposed punishment only for inflicting moderate bodily harm (two years of imprisonment). The appellate court reasoned that he was not subject to criminal liability for attempted rape because he did not finish the rape. In his complaint to the Supreme Court, the victim’s attorney insisted on a retrial of the case, arguing that the defendant did not voluntarily decide not to complete the rape. The prosecutor supported the victim’s complaint. The Supreme Court noted that a voluntary refusal in the case of an unfinished crime is the final stop of an attempt to commit a crime by a person of his own free will if, at the same time, he was aware of the possibility of finishing the crime. A person who voluntarily refuses to complete a criminal offense shall be criminally liable only if the actual act(s) committed by that person met the requirements of another crime. The law does not require specific motives for voluntary refusal in the case of an unfinished crime. Therefore, the motives can vary, for example, fear of punishment, remorse, or empathy for the victim. The lower courts found that the offender had an objective opportunity to complete the crime and was aware of it. For these reasons, the complaint was not satisfied. This decision is important because it illustrates the concept of voluntary refusal of rape attempts.

Особа у стані алкогольного сп’яніння вчинила замах на зґвалтування (ч. 3 ст. 15 ч., 1 ст. 152 Кримінальний Кодекс України - далі КК) підчас якого завдала постраждалій умисних тілесних ушкоджень середньої тіжкості (ч.1 ст. 122 КК). Суд першої інстнації призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з вчинення замаху на зґвалтування та завдання тіслесних ушкоджень середньої тяжкості, але апеляційний суд призначив покарання у вигляді 2 роки позбавлення волі тільки за тілксні ушкодження. Апеляційний суд посилався на те, що винна особа відмовилась від доведення злочину до кінця тому не підлягає кримінальній відповідальності за замах на зґвалтування. Захисник постраждалої у своїй скарзі до Верховного Суду заперечив добровільну відмову винного та наполягав на повторному розгляді справи. Прокурор підтримав скаргу захисника. Верховний Суд у відповідь на скаргу зазначив, що добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочину, а тому вони можуть бути різними - страх перед покаранням, розкаяння, співчуття, жалість до потерпілого. Оскільки судом було з’ясовано, що винний мав об’єктивну можливість закінчити злочин і усвідомлював це. З таких причин скаргу не було задоволено. Це рішення є важливим, бо розкриває поняття добровільної відмови від замаху на зґвалтування на практичному прикдалі.