Women and Justice: Keywords

Legislation

Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV 2004, статті 350(5) - 350(7): розгляд справи про видачу обмежувального припису (Civil Procedure Code, arts. 350(5)-350(7): consideration of a restraining order extension) (2004)

Domestic and intimate partner violence, Stalking

Article 3505 of the Civil Procedure Code of Ukraine stipulates that the applicant and the interested persons should participate in the court’s decision to grant a restraining order. If the applicant is subjected to threats of the further discrimination or violence, the case may be considered without the applicant’s participation. If a duly notified an offender does not appear, their absence shall not interfere with the decision to issue a restraining order. The decision to issue a restraining order must be considered not later than 72 hours after receiving the application and assignment of the case to the court in order to protect the interests of the victim. During the hearing, the applicant should prove the facts that the offender committed one of the types of violence under Article 1 of the Law of Ukraine 'On Prevention and Combating Domestic Violence' (for example, economic or psychological violence). If the court grants the application for a restraining order, the judgment shall be immediately enforced, which may not be suspended during any subsequent appeal. A restraining order is issued for a period of one to six months with the possibility of its extension. A settlement agreement between the victim and the offender is not allowed in such cases. Intentional failure to comply with the restraining order, or intended evasion of the offender treatment program, shall be punishable by arrest for a term of up to six months or restriction of liberty for up to two years (i.e., non-compliance with a court decision entails criminal liability).

Статтею 3505 Цивільного процесуального кодексу України передбачено участь заявника та заінтересованих осіб в ухваленні судом рішення про видачу обмежувального припису. Якщо заявнику погрожують подальшою дискримінацією чи насильством, справа може бути розглянута без участі заявника. Неявка належним чином повідомленого правопорушника не перешкоджає прийняттю рішення про видачу обмежувального припису. Рішення при видачу обмежувального припису має бути прийнято не пізніше 72 годин з моменту надходження заяви та направлення справи до суду з метою захисту інтересів потерпілого. Під час розгляду справи заявник повинен довести факти вчинення правопорушником одного з видів насильства, передбаченого статтею 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (наприклад, економічне чи психологічне). Якщо суд задовольняє заяву про видачу обмежувального припису, рішення підлягає негайному виконанню, яке не може бути призупинено під час подальшого оскарження. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців з можливістю його продовження. Мирова угода між потерпілим і правопорушником у таких випадках не допускається. Умисне невиконання запобіжного заходу або умисне ухилення від програми лікування порушника караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років (тобто невиконання рішення суду тягне за собою кримінальну відповідальність).

Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV 2004, статті 350(2)-350(3): заявники та заінтересовані особи у справах про видачу обмежувального припису (Civil Procedure Code, arts. 350(2)-350(3): issuance of restraining order) (2004)

Domestic and intimate partner violence, Stalking

Article 3502 lists the persons who can apply to the court for a restraining order, which means a judicial measure that temporarily restricts rights or imposes obligations on a perpetrator of domestic violence and is aimed at ensuring the victim's safety. For example, the court may order a ban on staying in the common residence with the victim of domestic violence; prohibition to approach within a specified distance to the victim’s place of residence, study, work, or other frequently visited locations; prohibition to contact the victim. The following categories of persons are eligible to apply for a restraining order: (i) a person who has suffered from domestic violence, or their representative; (ii) a person who has suffered from gender-based violence, or their representative; (iii) parents and other legal representatives of a child who suffered from domestic violence or gender-based violence; (iv) a guardian representing the interests of an incapable person who has suffered from domestic violence or gender-based violence.

Стаття 3502 містить перелік осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису, що означає встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Наприклад, суд може встановити заборону на перебування у спільному місці проживання з жертвою домашнього насильства; заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання, навчання, роботи чи інших місць, які часто відвідує потерпілий; заборону контактувати з потерпілим. Право на подання заяви про видачу обмежувального припису мають наступні категорії осіб: (I) особа, яка постраждала від домашнього насильства, або її представник; (II) особа, яка постраждала від ґендерно зумовленого насильства, або її представник; (III) батьки та інші законні представники дитини, яка постраждала від домашнього або ґендерно зумовленого насильства; (IV) опікун, який представляє інтереси недієздатної особи, яка постраждала від домашнього або ґендерно зумовленого насильства.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі" № 655 2018 (Re shelter for victims of domestic/gender-based violence) (2018)

Domestic and intimate partner violence

The Model Regulation defines that the main tasks of the shelter are to provide a place for a safe temporary 24-hour stay and comprehensive assistance (psychological, medical, informational, legal and other services) for victims of domestic violence and/or gender-based violence. Certain categories of persons have the right to be placed in a shelter: (i) adult victims of violence (on referral from the National Police of Ukraine, mobile brigade for social and psychological assistance to victims of domestic violence and/or gender-based violence, etc.); (ii) a person who has not reached the age of majority, but is (or was) in a registered marriage; (iii) a child together with their parent or other guardian. However, if a victim is in a state of alcohol or drug intoxication, has signs of mental diseases, infectious diseases of the skin and hair, tuberculosis, etc., they will not be admitted to the shelter. It is interesting that the address of the temporary shelter cannot be found on the Internet; it cannot be disclosed for the safety of those who are in shelter. Moreover, victims do not know the exact address (in practice, they come to the shelter with social service workers). Currently, the issue of the length of stay of the women, who are victims of violence in the shelter is problematic. According to the Model Regulation, people can stay in a shelter for up to three months or, in case of difficult life circumstances, up to six months. After three months, women very often return to their abusers. This can be explained by two main reasons: (i) during this period, not everyone finds the internal resources to restore and start an independent life; (ii) court hearing of divorce or division of property is quite lengthy in time. And very often after 90 days in the shelter, these women still have nowhere to go, except back 'to the family' (that's why 40% of women return to the shelter again).

Типовим положенням визначено, що основними завданнями притулку є забезпечення місця для безпечного тимчасового цілодобового перебування та надання комплексної допомоги (психологічні, медичні, інформаційні, юридичні та інші послуги) жертвам насильства в сім’ї та/або ґендерно зумовленого насильства. Право на влаштування до притулку мають певні категорії осіб: (I) повнолітні особи, які постраждали від насильства (за направленням Національної поліції України, мобільної бригади соціально-психологічної допомоги жертвам домашнього та/або ґендерно зумовленого насильства) тощо; (II) особа, яка не досягла повноліття, але перебуває (або перебувала) у зареєстрованому шлюбі; (III) дитина разом із батьками чи іншими опікунами. Проте, якщо потерпілі перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, має ознаки психічних захворювань, інфекційних захворювань шкіри та волосся, туберкульоз тощо, вони не допускаються до притулку. Цікаво, що в Інтернеті неможливо знайти адресу тимчасового притулку; його не можна розголошувати заради безпеки тих, хто перебуває в притулку. Крім того, постраждалі не знають точної адреси (на практиці вони приходять до притулку разом із працівниками соціальних служб). Наразі проблемним є питання щодо тривалості перебування у притулку жінок, які є жертвами насильства. Відповідно до Типового положення, люди можуть перебувати у притулку до трьох місяців, а у разі складних життєвих обставин – до шести місяців. Через три місяці жінки дуже часто повертаються до своїх кривдників. Це можна пояснити двома основними причинами: (I) у цей період не всі знаходять внутрішні ресурси для відновлення та початку самостійного життя; (II) судове засідання щодо розірвання шлюбу або поділу майна є досить тривалим у часі. І дуже часто після 90 днів у притулку цим жінкам все ще нікуди подітися, окрім як повертатись "до сім’ї" (тому 40% жінок повертаються до притулку знову).

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі" № 654 2018 (2018)

Domestic and intimate partner violence

The Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine 'On Approval of the Model Regulation on the mobile brigade for social and psychological assistance to victims of domestic violence and/or gender-based violence' (No 654) of 2018 defines the basic principles of activity and organization of a mobile brigade of social and psychological assistance to victims of domestic violence and/or gender-based violence. The term “mobile brigade” means specialized support service. This Model Regulation was developed to implement the Law of Ukraine "On Preventing and Combating Domestic Violence," which established that among the entities taking measures in the field of prevention and combating domestic violence (except shelters, call centers for victims, etc.), there should be mobile brigades. The mobile brigade should include social workers, psychologists and a driver. It provides services by conducting professional consultations by telephone, visiting the place of residence (stay) of the victims or another place specified by them, specially allocated and equipped premises. Victims of domestic violence and/or gender-based violence can receive not only psychological help, but also clarification of their rights as victims (what services they can receive, namely medical, social, psychological, legal, etc.). If necessary, victims can be taken to crisis rooms or shelters. The mobile brigade can carry out its work unscheduled when it receives a notification about the commission of violence and the victim’s need for urgent assistance. The brigades are primarily financed at the expense of the local budget, and therefore there may be problems with the material and technical support for the brigade’s specialists (for example, lack of cars, phones, fuel, etc.), which may negatively affect the timeliness and quality of the brigade’s services.

Типове положення визначає основні принципи діяльності та організації мобільної бригади соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від насильства в сім’ї та/або ґендерно зумовленого насильства. Термін "мобільна бригада" означає спеціалізовану службу підтримки. Це Типове положення розроблено на виконання Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", яким встановлено, що серед суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (крім притулків, кол-центрів для потерпілих тощо), мають бути мобільні бригади. Мобільна бригада складається із соціальних працівників, психологів та водія. Послуги надаються шляхом проведення фахових консультацій у телефонному режимі, виїздів за місцем проживання (перебування) потерпілих або іншого визначеного ними місця, спеціально відведених та обладнаних приміщеннях. Жертви домашнього та/або ґендерно зумовленого насильства можуть отримати не лише психологічну допомогу, а й роз’яснення їхніх прав як потерпілих (які послуги вони можуть отримати, а саме: медичні, соціальні, психологічні, юридичні тощо). У разі необхідності постраждалих можуть доставити до кризових кімнат або притулків. Мобільна бригада може здійснювати свою роботу позапланово при отриманні повідомлення про вчинення насильства та потребу потерпілого в терміновій допомозі. Бригади переважно фінансуються за рахунок місцевого бюджету, а тому можуть виникнути проблеми з матеріально-технічним забезпеченням спеціалістів бригади (наприклад, відсутність автомобілів, телефонів, палива тощо), що може негативно вплинути на своєчасність і якість послуг бригади.

Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (No. 2227-VIII) (2017)

Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Gender discrimination, Gender-based violence in general, International law

The Criminal Code and Criminal Procedural Code of Ukraine were amended in December 2017 to adopt provisions of the Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence (Istanbul Convention). As a result of these amendments, new dangerous acts were criminalized. For example, Article 151-2 supplemented the special part of the Criminal Code of Ukraine by providing criminal liability for forced marriage. Forced marriage (meaning coercing a person to marry, to continue a forcible marriage, to enter into cohabitation without marriage, to continue cohabitation, or to move to a territory other than that in which they reside, regardless of citizenship) is punishable by arrest for a term of up to six months, by restriction of liberty for a term of up to three years, or by imprisonment for the same term. Article 126-1 supplemented the special part of the Criminal Code by providing criminal liability for domestic violence. Domestic violence (meaning intentional systematic physical, psychological, or economic violence against a spouse or ex-spouse or another person with whom an offender has had a family or close relationship) is punishable by community service of up to 150-240 hours, or arrest for up to six months, restriction of liberty for up to five years, or imprisonment for up to two years. A new chapter, “Restrictions,” established that, in the interests of domestic violence victims, the convicted person might be (i) banned from living with a person who suffered from domestic violence or (ii) restricted in communications with their child if the child was a victim or observer of domestic violence. In addition, these amendments provide criminal liability for failure to comply with restrictive measures, which is punishment with arrest for up to six months or restriction of liberty for up to two years. Finally, consent is valid if it is a person's exercise of free will, in consideration of attending circumstances.

У грудні 2017 року до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України були внесені зміни з метою закріплення положень Конвенції Ради Європи «Про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з ними» (Стамбульська конвенція), прийнятої у 2011 році. У результаті цих змін нові суспільно небезпечні діяння були криміналізовані. Наприклад, особливу частину Кримінального кодексу України доповнено статтею 151-2, яка передбачає кримінальну відповідальність за примушення до шлюбу. Примусовий шлюб (тобто примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання з цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає (там «проживає» означає постійне місце проживання в певному місці, не обов’язково пов’язане з громадянством) карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Також у 2017 році особливу частину Кримінального кодексу України було доповнено статтею 126-1, яка передбачає кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Домашнє насильство (тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи) караються громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до двох років. Додано новий розділ «Обмежувальні заходи». Встановлено, що в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: заборона перебувати в спільному місці проживання з жертвою; обмеження спілкування з дитиною у разі вчинення насильства в сім'ї щодо дитини або в її присутності; крім того, ці зміни передбачають кримінальну відповідальність за невиконання обмежувальних заходів (покарання у вигляді арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років). Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Кримінальний кодекс України (стаття 3901: Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників) (No. 2341-III) (Criminal Code of Ukraine (Article 3901: Failure to complete offender treatment program) (2001)

Domestic and intimate partner violence, Gender-based violence in general

Article 3901 provides criminal liability for (i) intentional failure to comply with the restrictive measures applicable to perpetrators of domestic violence (for example, prohibition on cohabitation with a person who has suffered from domestic violence, restriction of communication with the child in the event that domestic violence is committed against the child or in their presence, etc.); (ii) intentional failure to comply with restrictive instructions; or (iii) intended evasion of a court-mandated offender treatment program. A person who commits these socially dangerous culpable acts shall be punished by arrest for a term of up to six months, or restriction of liberty for a term of up to two years.

Стаття 3901 передбачає кримінальну відповідальність за (i) умисне недотримання обмежувальних заходів, які застосовуються до винних у домашньому насильстві (наприклад, заборона спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства, обмеження спілкування з дитиною у випадку, якщо домашнє насильство вчинене щодо дитини або в її присутності тощо); (ii) умисне невиконання обмежувальних приписів; або (iii) умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом. Особа, яка вчинила ці суспільно небезпечні діяння, карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.

Про запобігання та протидію домашньому насильству (No. 2229-VIII) (Law on Preventing and Combating Domestic Violence) (2022)

Domestic and intimate partner violence

This legislation introduces the concept of “domestic violence,” which is defined as act (or omission) of physical, sexual, psychological, or economic violence (intentional deprivation of housing, food, clothing, other property, funds or documents or the ability to use them; leaving without care; hampering the receipt of necessary treatment or rehabilitation services; prohibition of, or compulsion to, work; prohibition of studies; and other offenses of an economic nature) committed within a family or between relatives, or between spouses or ex-spouses, former or current spouses, or other persons who have lived together as a family, irrespective of whether the person who committed domestic violence lives (or lived) together with the victim, as well as a threat of similar actions. The Act contains a series of governmental steps aimed at combatting domestic violence and improving the status of victims of domestic violence, which includes that the Ukrainian government (i) maintain a unified state register of cases of domestic violence and sex-based violence; (ii) establish a domestic violence call center; (iii) adopt immediate injunctions with respect to domestic violence offenders; (iv) provide free legal, medical, social, and psychological assistance to all victims in all cases of domestic violence; and (v) reimburse inflicted harm and damage to the victim’s physical and psychological health. The Act, through amendments to the Code of Administrative Offenses Act and the Criminal Code, makes domestic violence or sex-based violence without grave consequences punishable by a fine in the amount of 20 non-taxable minimal income wages or public works for up to 30 - 40 hours or administrative detention for up to 10 days. If such actions are repeated within a year, the punishment is increased up to 40 non-taxable minimal income wages, public works for a period of up to 60 hours, or administrative arrest for up to 15 days. Domestic violence or sex-based violence that results in grave consequences is punishable by public works for up to 240 hours or detention for up to six months or imprisonment for up to two years.

Закон України «Про захист від насильства в сім’ї» (далі – «Закон») вводить поняття «домашнє насильство», яке визначається як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. (Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру). Закон містить низку заходів, спрямованих на боротьбу з домашнім насильством та покращення статусу жертв домашнього насильства, серед яких, зокрема, ведення урядом України Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та сексуального насильства та створення відповідного кол-центру, прийняття невідкладних заходів щодо винних у домашньому насильстві, надання безоплатної правової допомоги всім потерпілим у всіх випадках домашнього насильства, безоплатної медичної, соціальної та психологічної допомоги, відшкодування завданої шкоди. Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за домашнє насильство (без тяжких наслідків) у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до від 30 до 40 годин або адміністративний арешт на строк до 10 семи діб. Кримінальний Кодекс передбачає відповідальність за домашнє насильство (яке спричинило тяжкі наслідки)у вигляді громадських робіт на строк до 240 годин або арешту на строк до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до двох років. У разі повторного вчинення подібних дій протягом року передбачається посилення покарання: штраф до 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, громадські роботи на строк до 60 годин або адміністративний арешт на строк до 15 діб.

Domestic Case Law

Cправа №128/2294/17 (Case No. 128/2294/17) цивільного суду у складі Верховного Суду (Civil Cassation Court within the Supreme Court of Ukraine) (2021)

Domestic and intimate partner violence, International law, Property and inheritance rights

The plaintiff sued her ex-husband and asked the court to evict her ex-husband, the defendant-appellant. The plaintiff owned half of the house and the other half of the house belonged to her brother. After the divorce, the defendant-appellant lived in the same house without becoming a joint owner. The defendant-appellant systematically caused moral and physical suffering to the plaintiff and violated the rules of cohabitation. The first-instance court rejected the plaintiff’s claim, noting that a former family member of the owner of the house cannot be evicted as this could be interference with the right to housing, guaranteed by the Article 8 of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. The appellate court overturned this decision and granted the plaintiff's the claim because the defendant-appellant systematically committed domestic violence and his continued residence in the house violated the interests of the owner of the house. The Supreme Court left this decision unchanged, drawing attention to the fact that the evidence indicated that for a long time the defendant-appellant systematically violated the rules of cohabitation with the plaintiff and her child, abused alcohol, and used psychological and physical violence, which made it impossible to live with him. In view of the above, in order to prevent further cases of bullying, intimidation, and violence against the plaintiff and her child, the Supreme Court concluded that there were grounds for granting the plaintiff’s claim and terminating the defendant-appellant's right to use the disputed housing by evicting him. Specifically, the Court found that the interference with the right to housing was proportionate and pursued a legitimate aim.

Позивач пред'явила позов до свого колишнього чоловіка та просила суд виселити її колишнього чоловіка – відповідача (скаржника). Половина будинку належала позивачу, а інша половина будинку належала її братові. Після розірвання шлюбу відповідач (скаржник) проживав із позивачем в одному будинку, який не був їх спільною сумісною власністю. Відповідач (скаржник) систематично завдавав позивачу моральні та фізичні страждання та порушував правила спільного проживання. Суд першої інстанції відхилив позов позивача, зазначивши, що колишній член сім’ї власника будинку не може бути виселений, оскільки це може бути втручанням у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суд апеляційної інстанції скасував це рішення та задовольнив позов, оскільки відповідач (скаржник) систематично вчиняв насильство в сім’ї і його подальше проживання в будинку порушувало інтереси власника будинку. Верховний Суд залишив це рішення без змін, звернувши увагу на те, що наявні докази вказують на те, що відповідач (скаржник) протягом тривалого часу систематично порушував правила спільного проживання з позивачем та її дитиною, зловживав алкоголем, застосовував психологічне та фізичне насильство, що зробило проживання з ним неможливим. Враховуючи викладене, з метою запобігання подальшим випадкам булінгу, залякування та насильства щодо позивача та її дитини, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову позивача та припинення права відповідача (скаржника) на користування спірним житлом шляхом його виселення. Зокрема, Суд визнав, що втручання у право на житло було пропорційним і переслідувало законну мету.

Cправа № 482/297/21 (Case No. 482/297/21) Миколаївського апеляційного суду (Mykolaiv Court of Appeal) (2021)

Acid violence, Domestic and intimate partner violence, Femicide

For years, the appellant lived with his civil wife in the same apartment (in Ukraine, the term 'civil marriage' means cohabitation of a man and a woman without official marriage registration). While intoxicated one evening, he began to accuse his wife of cheating on him with other men and degrading his honor and dignity as a man. After a verbal conflict, the man, decided to kill his wife. In order to cause the most severe physical pain, he purposefully poured sulfuric acid from a bottle on his wife and verbally wished for her death, causing serious chemical burns. In addition, the acid fell on her minor son, which burned him. The court of first instance sentenced the man to eight years imprisonment for attempted murder, as well as causing bodily injury to the wife and her son. Also, the court imposed the obligation on the appellant to pay for the costs of their treatment. The appellant filed an appeal, arguing that the first-instance court wrongly characterized his actions because he did not want to kill his wife, but only cause her bodily injury. The Court of Appeal left the sentence unchanged, citing the following facts: when the appellant poured acid on the victim, he expressed his desire for her death; he poured the acid on her head and face, which are vital organs; and, according to the conclusion of the experts, the man poured most of the acid in the bottle on the victim.

Скаржник роками проживав зі своєю цивільною дружиною в одній квартирі (в Україні термін "цивільний шлюб" означає спільне проживання чоловіка та жінки без офіційної реєстрації шлюбу). Одного вечора, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, він почав звинувачувати свою дружину в тому, що вона зраджує йому з іншими чоловіками та принижує його честь і гідність як чоловіка. Після словесної сварки чоловік вирішив убити свою дружину. З метою заподіяння сильного фізичного болю, він цілеспрямовано облив дружину сірчаною кислотою з пляшки та на словах побажав їй смерті, спричинивши серйозні хімічні опіки. Крім того, кислота потрапила на її неповнолітнього сина, від чого він отримав опіки. Суд першої інстанції засудив чоловіка до восьми років позбавлення волі за замах на вбивство, а також заподіяння тілесних ушкоджень дружині та її сину. Також суд поклав на скаржника обов'язок оплатити витрати на їх лікування. Скаржник подав апеляцію, вважаючи, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував його дії, оскільки він не хотів вбити свою дружину, а лише заподіяти їй тілесні ушкодження. Апеляційний суд залишив вирок без змін, посилаючись на такі факти: коли скаржник облив потерпілу кислотою, він висловив бажання, аби вона померла; він вилив кислоту на її голову та обличчя, які є життєво важливими органами; та, відповідно до висновку експертів, чоловік вилив на потерпілу більшу частину кислоти із пляшки.

справа №766/13927/20-ц (Case No.766/13927/20-ц) цивільного суду у складі Верховного Суду (Civil Cassation Court within the Supreme Court) (2021)

Domestic and intimate partner violence, International law, Property and inheritance rights

The appellant applied to the court for a restraining order against her son (in Ukrainian legislation, this term means a judicially established measure that temporarily restricts rights or imposes obligations on a perpetrator of domestic violence and is aimed at ensuring the victim's safety). The appellant wanted the restraining order because her son, who lived in the same apartment with her, consumed alcoholic beverages and narcotics, and verbally insulted, humiliated, intimidated, threatened to kill her. The appellant asked the court to issue a six-month restraining order imposing certain obligations on her son, including the obligation to leave her place of residence. The court of first instance granted the appellant’s application in part, but the court did not impose the restrictive measure related to her son's access to housing. In the court’s opinion, the obligation to leave the appellant’s place of residence could violate the son's right to own and use housing and therefore such a measure was not proportionate under the established circumstances. The Court of Appeal left this decision unchanged. The appellant filed a cassation appeal to the Supreme Court, claiming that the courts of previous instances did not fully assess the risk of her son continuing to commit, or re-committing, domestic violence. The appellant argued that this case did not involve deprivation of property rights, but only temporary restrictions. Referring to the practice of the European Court of Human Rights, the Supreme Court concluded that in this case there was indeed a justified risk of continuation or repeated perpetration of domestic violence, the occurrence of severe or particularly severe consequences for the victim, and such risk was real. This case is significant because it found that courts should prioritize the safety of the victim rather than the property rights of the perpetrator. Under such circumstances, the Supreme Court prohibited the woman's son from approaching within 100 meters of their joint residence.

Скаржниця звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо її сина (в українському законодавстві під цим терміном розуміється встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи). Скаржниця хотіла, аби суд видав обмежувальний припис, оскільки її син (який проживав з нею в одній квартирі) вживав алкогольні напої та наркотики, погрожував їй вбивством, використовував щодо неї словесні образи, приниження та залякування. Скаржниця просила суд видати обмежувальний припис строком на шість місяців із покладенням на її сина певних обов’язків, зокрема зобов’язання залишити місце проживання. Суд першої інстанції частково задовольнив заяву скаржниці, але суд не застосовував обмежувальний захід до її сина, який стосувався доступу до житла. На думку суду, зобов’язання залишити місце проживання скаржниці могло порушити право сина на володіння та користування житлом, а тому такий захід не був пропорційним за встановлених обставин. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Скаржниця подала касаційну скаргу до Верховного Суду, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі оцінили ризик продовження або повторного вчинення її сином домашнього насильства. Скаржниця стверджувала, що в цій справі не йдеться про позбавлення права власності, а лише про тимчасові обмеження. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд дійшов висновку, що в даному випадку дійсно існував обґрунтований ризик продовження або повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких чи особливо тяжких наслідків для потерпілої і такий ризик був реальним. Ця справа є важливою, оскільки в ній було встановлено, що суди повинні надавати пріоритет безпеці жертви, а не майновим правам кривдника. За таких обставин, Верховний Суд заборонив синові жінки наближатися на відстань ближче 100 метрів до їхнього спільного помешкання.