Women and Justice: Keywords

Legislation

Наказ "Про затвердження Положення про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги", Міністерство юстиції України (Order on Centers of Free Secondary Legal Aid) (2018)

Domestic and intimate partner violence, Gender discrimination

Secondary legal aid centers (“centers”) were established to ensure access to free legal aid, which is guaranteed by the state and fully or partially provided at the expense of the State Budget of Ukraine, local budgets, and other sources. Legal aid is the provision of legal services to ensure the realization, protection, and restoration of human and civil rights and freedoms Secondary legal aid includes the following types of legal services: defense ; representation of the interests of persons entitled to free secondary legal aid in courts, other state bodies, and local self-government bodies;and preparation of procedural documents. According to the Law "On free legal aid" and other laws of Ukraine, the right to free secondary legal aid have specific categories of particularly vulnerable persons, such as persons who have suffered from domestic violence or gender-based violence. The main tasks of the centers are raising legal awareness and education; providing free primary and secondary legal aid; providing access to electronic services of the Ministry of Justice of Ukraine. If a vulnerable person requests, the centers can provide the service in the person’s residence. The centers provide such visits to persons affected by domestic violence or gender-based violence in order to provide free legal aid and work with other entities responsible for preventing and combating domestic violence in accordance with Article 15 of the Law of Ukraine "On Preventing and Combating Domestic Violence." The provisions of Article 15 of the Law stipulate that the actors involved in preventing and combating domestic violence must inform each other within one day of discovering an incident of domestic violence, coordinate measures to respond to such cases, provide practical assistance to victims, etc. 2023 amendments available here: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z2056-23#Text.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центри) створені з метою забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Безоплатна правова допомога - це надання правових послуг з метою забезпечення реалізації, захисту та відновлення прав і свобод людини і громадянина Вторинна правова допомога включає такі види правових послуг як захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування; складення документів процесуального характеру. Відповідно до Закону "Про безоплатну правову допомогу " та інших законів України, право на безоплатну вторинну правову допомогу мають окремі категорії особливо вразливих осіб, зокрема особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі. Основними завданнями центрів є підвищення правової обізнаності та освіти; надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги; забезпечення доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції України. За потреби та за бажанням особи центри можуть надавати послуги за місцем її проживання. Центри надають виїзді послуги для осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, з метою надання безоплатної правової допомоги та взаємодії з іншими суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству ". Положеннями статті 15 Закону передбачено, що суб'єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, зобов'язані інформувати один одного протягом однієї доби про виявлений випадок домашнього насильства, координувати заходи реагування на такі випадки, надавати практичну допомогу постраждалим особам тощо. 2023 змін: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z2056-23#Text.

Закон України "Про безоплатну правову допомогу", Верховна Рада України (Law of Ukraine On Free Legal Aid) (2011)

Domestic and intimate partner violence, Gender discrimination

This Law defines the right to free legal aid. Free legal aid is legal aid guaranteed by the state and fully or partially provided at the expense of the State Budget of Ukraine, local budgets, and other sources. Legal aid is the provision of legal services to ensure, protect, and provide redress for violations of human and civil rights and freedoms. Ukraine provides primary legal aid to all people and secondary legal aid to underserved groups. Free primary legal aid is a state guarantee which requires informing a person about their rights and freedoms, the procedure for their realization, restoration in case of their violation, and the procedure for appealing decisions, actions, or inaction of state authorities, local self-government bodies, officials and officers. All persons under the jurisdiction of Ukraine have the right to free primary legal aid according to the Constitution of Ukraine and this Law. When exercising the right to free legal aid, no privileges or restrictions shall be applied to persons based on race, skin color, or other characteristics. Free secondary legal aid is a state guarantee that creates equal opportunities for access to justice. Free secondary legal aid includes the following types of legal services: defense; representation of interests of persons in courts, other state bodies, and local self-government bodies before other persons; preparation of procedural documents. The following underserved groups of persons have the right to get free secondary legal aid per this Law and other laws of Ukraine: victims of domestic violence or gender-based violence, children, including orphans, children deprived of parental care, children in difficult life circumstances, children affected by war or armed conflict, etc.

Цей Закон визначає право на безоплатну правову допомогу. Безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел;. Правова допомога - це надання правових послуг з метою забезпечення, захисту та відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина. В Україні первинна правова допомога надається всім особам, а вторинна правова допомога конкретним групам осіб, наприклад, малозабезпеченим верствам населення. Безоплатна первинна правова допомога є державною гарантією, яка передбачає інформування особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у разі їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на безоплатну первинну правову допомогу мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, відповідно до Конституції України та цього Закону. При реалізації права на безоплатну правову допомогу не може бути привілеїв чи обмежень щодо осіб за ознаками раси, кольору шкіри, за іншими ознаками. Безоплатна вторинна правова допомога є державною гарантією, що створює рівні можливості для доступу до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до цього Закону та інших законів України мають малозахищені групи осіб, наприклад, особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі; діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройних конфліктів, тощо.

Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Верховна Рада України (Law of Ukraine On the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights) (1998)

Gender discrimination

Parliamentary control over the observance of human rights and freedoms, including gender equality, is implemented by the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights as enshrined in the Law of Ukraine "On the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights." The purpose of the Commissioner’s parliamentary control is to prevent discrimination in exercising human rights and freedoms. When applying to the Commissioner, there are no privileges or restrictions based on gender, race, color, religion, or other grounds. Anyone may file a complaint with the Ombudsman regarding discrimination based on sex, sexual harassment, or gender-based violence. If the Commissioner finds legislation provisions that do not comply with human rights, they appeal to the Constitutional Court of Ukraine to verify the constitutionality of such legislation provisions. If the court submits such provisions unconstitutional, they become invalid. The Commissioner submits to bodies of state power, bodies of local self-government, associations of citizens, enterprises, institutions, and organizations, regardless of ownership forms, their officials and personnel for taking within the period of one month, respective measures aimed at the elimination of uncovered acts of violation against human and citizens' rights and freedoms. Failure to comply with the legal requirements of the Commissioner entails administrative liability in accordance with the Code of Ukraine on Administrative Offenses. In its work, the Parliament Commissioner for Human Rights, within the framework of monitoring the observance of human and civil rights and freedoms, (i) monitors the observance of equal rights and opportunities for women and men; (ii) considers appeals on cases of gender-based discrimination and gender-based violence; (iii) highlights in her annual report the issues of observance of equal rights and opportunities for women and men and gender-based violence.

Парламентський контроль за дотриманням прав і свобод людини, в тому числі ґендерної рівності, здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, що закріплено в Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Метою парламентського контролю Уповноваженого є недопущення дискримінації у сфері реалізації прав і свобод людини. При зверненні до Уповноваженого не існує привілеїв чи обмежень за ознаками статі, раси, кольору шкіри, релігії чи іншими ознаками. Будь-хто може звернутися до Уповноваженого зі скаргою на дискримінацію за ознакою статі, сексуальні домагання або гендерно зумовлене насильство. Якщо Уповноважений виявляє положення законодавства, які не відповідають правам людини, він звертається до Конституційного Суду України для перевірки конституційності таких положень законодавства. Якщо суд визнає такі положення неконституційними, вони втрачають чинність. Уповноважений вносить органам державної влади, органам місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, їх посадовим і службовим особам подання про вжиття у місячний строк відповідних заходів, спрямованих на усунення виявлених фактів порушень прав і свобод людини і громадянина. Невиконання законних вимог Уповноваженого тягне за собою адміністративну відповідальність відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. У своїй роботі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в рамках здійснення контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина (i) здійснює моніторинг дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; (ii) розглядає звернення щодо випадків дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі; (iii) висвітлює у своїй щорічній доповіді питання дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та насильства за ознакою статі.

Указ "Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини", Президент України (Order "On Approval of the National Human Rights Strategy," President of Ukraine) (2021)

Domestic and intimate partner violence, Employment discrimination, Gender discrimination, Gender-based violence in general, Trafficking in persons

The Strategy aimed to improve government policies promoting human and civil rights and freedoms. The Strategy aims to unite society in protecting the values of human rights and freedoms based on equality and non-discrimination. The Strategy contains the following gender-specific directions: § 8 Preventing and combating discrimination, § 9 Ensuring equal rights and opportunities for women and men, § 10 Preventing and combating gender-based violence, exploitation, and trafficking in human beings, § 11 Preventing and combating domestic violence, § 13 Ensuring the right to work and social protection (creating conditions for practical reconciliation of work and family responsibilities, preventing and combating discrimination in the workplace based on family responsibilities), § 27 Raising awareness in the field of human rights (on equal rights of women and men, the inadmissibility of discrimination, etc.) Each paragraph has the following structure: "Strategic goal," "Problems addressed by the strategic direction," "Tasks aimed at achieving the goal," "Expected results," and "Main indicators." For example, consider Strategic Goal § 9 - women and men in Ukraine have equal rights and opportunities in all spheres of life, which addresses problems including gender inequality in economic opportunities; distribution of family responsibilities; a wage gap for women and men in opportunities to participate in political life; the prevalence of gender stereotypes in society; and other cases of gender discrimination. Tasks aimed at achieving § 9’s goal include incorporating the needs of different groups of women and men by (i) incorporating such gender-based needs into laws, national development strategies, and local development strategies; (ii) applying a comprehensive gender approach to the formation, monitoring, and evaluation of state policy; (iii) to introducing comprehensive measures to overcome gender discrimination, in particular, gender stereotypes; and (iv) creating conditions for the expansion of gender equality in the society. Expected results of § 9 are (i) the application of a comprehensive gender approach to the formulation, implementation, monitoring, and evaluation of state policy; (ii) the reduction of the number of cases of gender discrimination; (iii) the protection of women and men’s equal access to participation in politics and decision-making processes at the state and local levels; (iv) the expansion of economic opportunities for women; (v) the reduction of the gender pay gap and inequality in the distribution of family responsibilities; (vi) raising public awareness of combating discrimination; and (vii) the reduction of gender-based violence. The main indicators of successful implementation are the (i) average wages of women and men; (ii) employment rate of women and men of working age; (iii) proportion of women serving as politicians and in government roles; (iv) Ukraine's place in the Global Gender Gap; and (v) Ukraine's place in the Gender Development Index.

Стратегія спрямована на вдосконалення державної політики у сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Стратегія має на меті об'єднати суспільство у захисті цінностей прав і свобод людини на засадах рівності та недискримінації. Стратегія містить наступні гендерно-специфічні напрями: § 8 Запобігання та протидія дискримінації, § 9 Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, § 10 Запобігання та протидія гендерно обумовленому насильству, експлуатації та торгівлі людьми, § 11 Запобігання та протидія домашньому насильству, § 13 Забезпечення права на працю та соціальний захист (створення умов для практичного поєднання трудових і сімейних обов'язків, запобігання та протидія дискримінації у сфері праці за ознакою сімейних обов'язків), § 27 Підвищення рівня обізнаності у сфері прав людини (щодо рівних прав жінок і чоловіків, неприпустимості дискримінації тощо). Кожен пункт має наступну структуру: "Стратегічна мета", "Проблеми, на вирішення яких спрямований стратегічний напрям", "Завдання, спрямовані на досягнення мети", "Очікувані результати", "Основні індикатори". Наприклад, розглянемо Стратегічну ціль § 9 - "Жінки і чоловіки в Україні мають рівні права та можливості в усіх сферах життєдіяльності", яка стосується таких проблем, як гендерна нерівність в економічних можливостях; розподіл сімейних обов'язків; розрив в оплаті праці жінок і чоловіків; можливості участі в політичному житті; поширеність гендерних стереотипів у суспільстві; інші випадки гендерної дискримінації. Завдання, спрямовані на досягнення мети § 9, включають врахування потреб різних груп жінок і чоловіків шляхом (i) включення таких гендерних потреб до законів, національних стратегій розвитку та стратегій місцевого розвитку; (ii) застосування комплексного ґендерного підходу до формування, моніторингу та оцінки державної політики; (iii) впровадження комплексних заходів для подолання гендерної дискримінації, зокрема, ґендерних стереотипів; (iv) створення умов для розширення ґендерної рівності в суспільстві. Очікуваними результатами виконання § 9 є (i) застосування комплексного ґендерного підходу до формування, реалізації, моніторингу та оцінки державної політики; (ii) зменшення кількості випадків дискримінації за ознакою статі; (iii) забезпечення рівного доступу жінок і чоловіків до участі в політиці та процесах прийняття рішень на державному та місцевому рівнях; (iv) розширення економічних можливостей жінок; (v) скорочення гендерного розриву в оплаті праці та нерівності у розподілі сімейних обов'язків; (vi) підвищення рівня обізнаності населення щодо протидії дискримінації; (vii) зменшення рівня гендерного насильства. Основними індикаторами успішного виконання є (i) середня заробітна плата жінок і чоловіків; (ii) рівень зайнятості жінок і чоловіків працездатного віку; (iii) частка жінок серед політиків і на державних посадах; (iv) місце України в Глобальному індексі гендерного розриву; та (v) місце України в Індексі гендерного розвитку.

Постанова "Про виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" (Resolution On Implementing the Association Agreement) (2017)

Domestic and intimate partner violence, Gender discrimination, International law

Pursuant to the Association Agreement between Ukraine, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their Member States, (“the Association Agreement”), the Cabinet of Ministers of Ukraine (“CMU”) approved the Action Plan for the implementation of the Agreement (“the Plan”). The Plan provides for amendments to regulatory legal acts and the development of new legislation to fulfill obligations under the Association Agreement. The Plan seeks to ensure the continuity of fulfilling Ukraine's obligations during the period of the Association Agreement, the availability of information on its implementation, the clarity of response mechanisms, and the adoption of urgent measures necessary to ensure the proper implementation of its provisions. Sixteen tasks of the Plan directly relate to ensuring equal rights and opportunities for women and men. About 40 require the integration of gender approaches, which are strategies that ensures that the interests and experiences of women and men are integrated equally in the planning, implementation, monitoring, and evaluation of policies and programs in the political, economic, cultural, and social spheres. In particular, the Plan includes the establishment of the institution of the Government Commissioner for Gender Policy. To implement this point of the plan, the CMU adopted a resolution, "On the Government Commissioner for Gender Policy," and appointed the Government Commissioner for Gender Policy. The plan also improves the mechanisms and procedures for investigation and prosecution of human rights violations, in particular those related to domestic, gender, and sexual violence. In pursuance of this paragraph, the Verkhovna Rada of Ukraine adopted the Law "On Amendments to the Criminal Code and the Criminal Procedure Code of Ukraine to implement the provisions of the Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence."

На виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони ("Угода про асоціацію"), Кабінет Міністрів України ("КМУ") затвердив План заходів з імплементації Угоди ("План"). План передбачає внесення змін до нормативно-правових актів та розробку нового законодавства з метою виконання зобов'язань за Угодою про асоціацію. План спрямований на забезпечення безперервності виконання зобов'язань України в період дії Угоди про асоціацію, доступності інформації про її виконання, чіткості механізмів реагування та вжиття невідкладних заходів, необхідних для забезпечення належної імплементації її положень. Шістнадцять завдань Плану безпосередньо стосуються забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Близько 40 вимагають інтеграції гендерних підходів, тобто стратегій, які забезпечують рівне врахування інтересів та досвіду жінок і чоловіків у процесі планування, реалізації, моніторингу та оцінки політики і програм у політичній, економічній, культурній та соціальній сферах. Зокрема, План передбачає створення інституту Урядового уповноваженого з питань гендерної політики. На виконання цього пункту плану КМУ прийняв постанову "Про Урядового уповноваженого з питань гендерної політики" та призначив Урядового уповноваженого з питань гендерної політики. План також передбачає вдосконалення механізмів і процедур розслідування та притягнення до відповідальності за порушення прав людини, зокрема, пов'язані з домашнім, гендерно зумовленим та сексуальним насильством. На виконання цього пункту Верховна Рада України ухвалила Закон "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами".

Постанова "Про Урядового уповноваженого з питань гендерної політики", Кабінет Міністрів України (Resolution On Government Commissioner for Gender Policy) (2017)

Gender discrimination, International law

The Cabinet of Ministers of Ukraine (“the CMU”) and the Government Commissioner for Gender Policy (“the Commissioner”) introduced this amendment to help strengthen the executive branch’s implementation of gender equality in all spheres of society. Furthermore, the Commissioner organizes the performance of the CMU's powers in ensuring equal rights and opportunities for women and men in all spheres of society. The main tasks of the Commissioner are to (i) promote at the state level the achievement of equal rights and opportunities for women and men in all spheres of society; (ii) coordinate the work of the executive branch to ensure equal rights and opportunities for women and men; (iii) monitor of the CMU's consideration of the principle of gender equality in rule-making; and (iv) cooperate and interact with civil society regarding gender equality. Furthermore, the Commissioner represents the executive branch at international meetings and forums, including the UN Commission on the Status of Women, the UN Security Council at sessions on the "Women, Peace, and Security" agenda, the Council of Europe, and the OSCE. In addition, the Commissioner participates in meetings of the CMU when it is considering issues within her competence. The Commissioner has an advisory vote, and her comments are not binding.

Кабінет Міністрів України ("КМУ") та Урядовий уповноважений з питань гендерної політики ("Уповноважений") працюють з метою сприяння посиленню виконавчої гілки влади у впровадженні гендерної рівності в усіх сферах життя суспільства. Крім того, Уповноважений організовує виконання повноважень КМУ у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства. Основними завданнями Уповноваженого є (i) сприяння на державному рівні забезпеченню рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства; (ii) координація роботи органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; (iii) моніторинг щодо врахування КМУ принципу гендерної рівності у нормотворчій діяльності; (iv) співпраця та взаємодія з громадянським суспільством з питань гендерної рівності. Крім того, Уповноважений представляє виконавчу владу на міжнародних зустрічах і форумах, у тому числі з Комісією ООН із статусу жінок, Радою безпеки ООН на сесіях з порядку денного “Жінки, мир, безпека”, Ради Європи, ОБСЄ тощо. Крім того, Уповноважений бере участь у засіданнях КМУ під час розгляду питань, що належать до його компетенції. Уповноважений має право дорадчого голосу - такі зауваження не є обов'язковими до виконання.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми" № 417 2012 (Resolution 'On Approval of the Procedure for establishing the status of person affected by human trafficking') (2012)

Trafficking in persons

The Procedure defines the rules for determining the status of a victim of human trafficking based on relevant information. The document requires that a victim submit an application to establish status to their local state administration. The Procedure determines victims’ rights to receive shelter, medical, psychological, and other government assistance. If the application is approved, the victim of human trafficking is issued a certificate. The requirements for establishing the status are: (i) conclusion of an illegal agreement (for example, if a person (victim) was sold by agreement as goods by one person (seller) to another person (buyer)); (ii) recruitment, movement, concealment, transfer, or receipt of a person for the purpose of exploitation, including coercion, abduction, fraud, blackmail, material, or other dependence; (iii) the applicant’s supporting documents and materials affirm their eligibility. A person whose status has been established and who has received the relevant certificate has the right to receive one-time financial assistance in accordance with the Procedure. Also, victims will receive information about their rights and opportunities, set out in their own language, as well as compensation for moral and material damage at the expense of the persons who caused it. The status is granted for up to two years and can be extended. According to official statistics for 2021, the status of victims of human trafficking was established for 47 citizens, of whom 11 are women, 36 are men, and 1 is a child. The greatest number of persons suffered from labor exploitation. The main destination countries are Ukraine and the Russian Federation.

Порядок визначає правила визначення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, за відповідною інформацією. Документ передбачає, що потерпілий подає заяву про встановлення статусу до місцевої державної адміністрації. Порядок визначає права потерпілих на отримання притулку, медичної, психологічної та іншої державної допомоги. У разі задоволення заяви, потерпілому від торгівлі людьми видається довідка. Вимогами для встановлення статусу є: (I) укладення незаконної угоди (наприклад, якщо особа (потерпілий) була продана за домовленістю як товар однією особою (продавцем) іншій особі (покупцю)); (II) вербування, переміщення, приховування, передача або одержання особи з метою експлуатації, включаючи примус, викрадення, шахрайство, шантаж, матеріальну чи іншу залежність; (III) документи та матеріали, що зібрані під час проведення перевірки і підтверджують можливість встановлення статусу. Право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядком має особа, статус якої встановлено та, яка отримала відповідну довідку. Також потерпілі отримають інформацію про свої права та можливості, викладену рідною мовою, а також відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її завдали. Статус надається на термін до двох років і може бути продовжений. Згідно з офіційною статистикою за 2021 рік статус постраждалих від торгівлі людьми встановлено 47 громадянам, з яких 11 жінок, 36 чоловіків, 1 дитина. Найбільша кількість осіб постраждала від трудової експлуатації. Основні країни призначення – Україна та Російська Федерація.

Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2025 року" №1544 2020 (Order on UNSC resolution 1325 "Women, Peace, Security") (2020)

Gender discrimination, Gender violence in conflict, Gender-based violence in general, Sexual violence and rape

The National action plan for the implementation of UN Security Council resolution 1325 'Women, peace, security' for the period until 2025 was developed, in accordance with the Law of Ukraine 'On Ensuring Equal Rights and Opportunities of Women and Men', as well as Ukraine's international obligations in the field of human rights. This document aims to address: women's participation in decision-making; combating gender-based violence and sexual violence related to armed conflict, etc. As a problem that needs to be solved in Ukraine, this document defines women's vulnerability to the negative consequences of armed conflict. In particular, according to official statistics, the majority of internally displaced persons, unemployed internally displaced persons, etc., are women. In addition, the analyzed document contains the results of the study on violence 'Women's Well-being and Security' conducted by the OSCE in 2019, according to which 67% of Ukrainian women (who have suffered from violence), they have been subjected to physical, psychological, or sexual violence by the time they are 15 years old. The Ministry of Social Policy of Ukraine is the executive body responsible for the implementation of the National action plan. This document includes the following strategic goals: ensuring the protection of women from sexual and gender-based violence (during armed conflict and peacetime); ensuring the process of post-conflict recovery; development and implementation of the transitional justice system based on the principles of ensuring equal rights and opportunities for women and men, etc. In addition, the National Plan includes the obligation of the Ministry of Social Policy to publish an annual report on its implementation for public discussion on its official website. But, at the same time, the website of this body contains the latest report for 2020 only.

Національний план дій розроблено відповідно до Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", а також міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини. Цей документ спрямований на забезпечення: участі жінок у прийнятті рішень; боротьби із ґендерно зумовленим насильством та сексуальним насильством, пов’язаним зі збройним конфліктом тощо. Як проблему, що потребує вирішення в Україні, цей документ визначає вразливість жінок до негативних наслідків збройного конфлікту. Зокрема, згідно з офіційною статистикою, більшість внутрішньо переміщених осіб, безробітних внутрішньо переміщених осіб тощо становлять жінки. Крім цього, аналізований документ містить результати дослідження з питань насильства "Жіноче благополуччя та безпека", проведеного ОБСЄ у 2019 році, згідно з яким 67% українських жінок (які постраждали від насильства) зазнавали фізичного, психологічного чи сексуального насильства у віці до 15 років. Органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію Національного плану дій, є Міністерство соціальної політики України. Цей документ містить такі стратегічні цілі: забезпечення захисту жінок від сексуального та ґендерно зумовленого насильства (під час збройного конфлікту та мирний час); забезпечення процесу постконфліктного відновлення; розвиток та впровадження системи правосуддя перехідного періоду, що заснована на принципах забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, тощо. Крім того, Національний план містить обов’язок Міністерства соціальної політики публікувати щорічний звіт про його виконання для громадськості. обговорення на офіційному сайті. Але, при цьому, на сайті цього органу розміщено останній звіт лише за 2020 рік.

International Case Law

Корнейкова та Корнейков проти України (Korneykova and Korneykov v. Ukraine) European Court of Human Rights (Європейський суд з прав людини) (2016)

Abortion and reproductive health rights, Custodial violence, International law

The first applicant, who was in the fifth month of pregnancy, was detained by the police on suspicion of robbery. The national court ordered her pre-trial detention as a preventive measure pending trial. During her detention, the applicant gave birth to her son, the second applicant. Later, the woman appealed to the European Court of Human Rights (“ECtHR”) to obtain just satisfaction, as she argued that her right under Article 3 of the European Convention on Human Rights (prohibition of torture) was violated during detention. The applicant alleged that she had been continuously shackled to her hospital bed or to a gynecological examination chair. In addition, the woman claimed that the detention conditions were inhuman (due to absence of hot water and bed for child, irregular supply of cold water, etc.). She also complained about her placement in a metal cage during court hearings. In view of the above facts, the Court concluded that the unjustified shackling of the first applicant (during and after childbirth, when she was particularly sensitive) can be qualified as inhuman and degrading treatment. Also, the Court drew attention to (i) the woman's physical and psychological suffering, which was caused by the lack of normal nutrition, (ii) improper organization of sanitary and hygiene arrangements, and (iii) the applicant's placement in a metal cage, which is incompatible with the standards of civilized behavior that are the hallmark of a democratic society. Thus, the domestic authorities failed to comply with their obligations under Article 3 of the European Convention on Human Rights. The ECtHR, deciding in equity, awarded both applicants €22,000. This case is important because it identifies the shortcomings of places of detention within a criminal justice system, which neglects the needs of female prisoners with children and during the pregnancy.

Першу заявницю, яка перебувала на п'ятому місяці вагітності, було затримано міліцією за підозрою у вчиненні розбою. Національний суд обрав заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Під час перебування під вартою заявниця народила сина, другого заявника. Пізніше жінка звернулася до Європейського суду з прав людини (“ЄСПЛ”) для отримання справедливої сатисфакції, оскільки вона стверджувала, що її право, гарантоване статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (заборона катування) було порушено під час тримання під вартою. Заявниця стверджувала, що вона весь час була прикута наручниками до лікарняного ліжка або до гінекологічного крісла. Крім того, жінка стверджувала, що умови утримання були нелюдськими (через відсутність гарячої води та ліжка для дитини, нерегулярного постачання холодної води тощо). Також вона скаржилась на те, що під час судових засідань її поміщали до металевої клітки. З огляду на вищенаведені факти, Суд дійшов висновку, що невиправдане застосування наручників до першої заявниці (під час і після пологів, коли вона була особливо чутливою) можна кваліфікувати як нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Також Суд звернув увагу на (i) фізичні та психологічні страждання жінки, які були спричинені відсутністю нормального харчування, (ii) неналежну організацію санітарних та гігієнічних заходів, а також (iii) поміщення заявниці в металеву клітку, що несумісне зі стандартами цивілізованої поведінки, яка є ознакою демократичного суспільства. Таким чином, національні органи влади не виконали своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. ЄСПЛ, вирішуючи справу на засадах справедливості, присудив обом заявникам 22 000 євро. Ця справа важлива, оскільки вона визначає недоліки місць ув’язнення в системі кримінального правосуддя, яка нехтує потребами ув’язнених жінок з дітьми та під час вагітності.

Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine) European Court of Human Rights (Європейський суд з прав людини) (2013)

Gender discrimination, International law

The applicant intended to change her patronymic (this term means a part of a personal name was traditionally derived from the name of the father of the person concerned) to disassociate herself from her biological father and associate herself more closely with her stepfather and half-brother. Despite the fact that the woman successfully changed her surname to the surname of her stepfather, she was not allowed to change her patronymic. The authorities' main argument was that new legislation prohibited such a change, which the applicant argued was an illegal and unjustified restriction of her rights. She appealed the decision to the local court, which concluded that the state authorities acted in accordance with the law, after which a change of a patronymic was only legally possible when the father of the person concerned had previously changed his forename. The appellate court and the Higher Administrative Court upheld the decision of the first-instance court. The woman appealed to the European Court of Human Rights (“ECtHR”), alleging that there was a violation of her right to private and family life under Article 8 of the Convention on Human Rights. The ECtHR drew attention to the fact that the Ukrainian legislation regulating change of a forename or surname was flexible, but did not provide sufficient reasons for the restrictions on changing the patronymic. Thus, the ECtHR held that authorities failed to comply with their obligations under Article 8 of the European Convention on Human Rights by denying her right to change the patronymic, which was an important aspect of woman`s private and family life. In the most recent version of the Civil Code, the right to change one`s patronymic is established without restriction.

Заявниця мала намір змінити своє по батькові (цей термін означає частину особистого імені, що традиційно походить від імені батька відповідної особи), щоб відмежуватися від свого біологічного батька та більш тісно пов’язати себе із вітчимом та неповнорідним братом. Незважаючи на те, що заявниця успішно змінила своє прізвище на прізвище свого вітчима, їй не дозволили змінити по батькові. Основним аргументом уповноважених осіб було те, що нове законодавство забороняло таку зміну, що, на думку заявниці, було незаконним та необґрунтованим обмеженням її права. Жінка оскаржила відмову до місцевого суду, який дійшов висновку, що державні органи діяли у відповідності до закону, який визначав, що зміна по батькові можлива тільки у тому випадку, коли батько такої особи попередньо змінив своє ім’я. Суди апеляційної інстанції та Вищий адміністративний суд залишили рішення суду першої інстанції без змін. Жінка звернулася до Європейського суду з прав людини (“ЄСПЛ”), стверджуючи, що мало місце порушення її права на приватне та сімейне життя відповідно до статті 8 Конвенції з прав людини. ЄСПЛ звернув увагу на те, що українське законодавство, яке регулювало зміну імені чи прізвища було гнучким, але не містило достатніх підстав для обмежень щодо зміни по батькові. Таким чином, ЄСПЛ постановив, що органи влади не виконали своїх зобов’язань за статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, відмовивши їй у праві змінити по батькові, яке було важливим аспектом приватного та сімейного життя жінки. В останній редакції Цивільного кодексу право на зміну по батькові встановлено без обмежень.